Завдання проекту:

1. Поліпшити взаємодію служб міста, фахівців (медиків, психологів та юристів) з метою комплексної допомоги жінкам, які потерпіли від сімейного насильства.

2. Навчити жінок способам ефективної протидії сімейному насильству та дискримінації.

3. Ознайомити представників неурядових жіночих організацій, соціально активних жінок з демократичними засадами місцевого самоврядування, розвивати лідерські якості.

4. Забезпечити обмін досвідом у вирішенні гендерних проблем між жінками Славутича та інших міст України в умовах демократизації суспільства.

5. Виявити ініціативи неурядових організацій м. Славутича щодо попередження сімейного насильства та надати допомогу в реалізації мікропроектів з цієї тематики.

В ході проекту проведено низку заходів: "круглі столи" за участю представників міськвиконкому, депутатів міської ради, лідерів громадських організацій; тренінги та семінари для жінок, що потерпіли від насильства та жінок-лідерів; у співпраці з Департаментом гендерної політики Міністерства України у справах сім’ї, дітей та молоді створено бібліотеку з гендерних питань. Окремо необхідно виділити проведення першої жіночої практичної конференції "Роль жінки в умовах моно профільних міст" та конкурс мікро проектів щодо питань подолання сімейного насильства.

Заходи можна перелічувати і перелічувати; запорукою їх виконання стали не лише розроблені на "круглих столах" плани, не лише фінансова підтримка – цією запорукою стали жіноча енергія, наполегливість в досягненні мети, бажання змінити життя на краще, уміння бачити не тільки парадні, але й тіньові сторони буття. Це уміння і ця наполегливість притаманні усім учасникам проекту – фахівцям Центру розвитку громади, членам жіночих громадських організацій, соціально активним жінкам міста. Завдяки їм така, приховувана майже кожною жертвою насилля, соціальна хвороба вийшла з тіні. Завдяки їм наш соціум отримав великий масив інформації про це явище та засоби його подолання та і в майбутньому зможе отримувати необхідні знання про конкретні кроки, які здатні захистити тих, хто опиниться у стані жертви. Люди ж, схильні до насильства, дізнаються про законодавчий рівень боротьби з ним. Та, на мій погляд, не тільки в цьому головна цінність проекту.

Чи тому, що Славутич - місто благополучне; чи тому, що ті, хто зустрічається з актами насильства не лише на екрані телевізора, а, й на жаль, у своєму повсякденному житті, не бажають, щоб їх проблеми стали надбанням широкого кола людей; чи тому, що приємніше говорити про приємне, але якось не сприймалося сімейне насильство, як значна проблема в нашому місті. А виходить, за результатами проведеної роботи, що фронт робіт на цьому „полі" є... І як показують результати тільки що закінчених мікропроектів, навіть за короткий час, навіть малими силами (зате великими зусиллями!) можна на цьому „фронті" досягти багато.

Мене вразила розповідь Олени Германович:

• Під патронатом нашої організації перебуває 480 дітей. Загалом знаючи про стосунки в сім’ях своїх підопічних, ми прийняли рішення, що 80 із них мають бути „клієнтами" проекту „Профілактика насильства". Для цих дітей, котрі нерідко, а то й щоденно потерпають від рукоприкладства одурманених алкоголем батьків; котрі інколи змушені іти на ночівлю до сусідів чи друзів; котрим уже не мила ні домівка, ні школа – і тому вони схильні до того, щоб пускатися „в біга", ми організували „Школу в природі".

Разом з дітьми жінки виходили в ліс, там разом з психологами намагалися познайомити дітей із світом добра і розуміння, прищепити їм ті духовні цінності, про які вдома вони й мріяти не можуть. Виконавиці проекту, юридично чужі цим знедоленим дітям люди, перейнялись їх бідами, неначе своїми; вони на жаліють для своїх підопічних душевного тепла і головне для них – вигнати зло з непутящих сімей, поселити в них якщо вже не всеосяжну любов, то хоч розуміння того, що за дитину є кому вступитися в цьому жорстокому світі і є кому призвати винних до відповідальності.

Розповідає Валентина Ріпич:

• Під опікою Фонду допомоги дітям-інвалідам „Надія" знаходиться 116 сімей, в яких ростуть діти з тією чи іншою формою інвалідності. Більше половини з цих сімей мають гострі психологічні проблеми і ми всіх їх запрошували до участі в цьому проекту. Для дітей, які зростають в цих сім’ях, питання психологічного клімату, що їх оточує, стоїть особливо гостро, адже в силу фізичних вад, емоційна сфера в них значно розвиненіша, ніж у всіх інших дітей і психологічний комфорт для них – питання не лише душевного спокою і радості, а питання здоров’я... Та кістяком проекту, який ми назвали „З родини іде життя дитини", стали 26 сімей, які поставили собі за мету – навести душевний порядок навколо своєї дитини, полегшити їй життя тим, що не ускладнювати його насиллям... Найефективнішими і найцікавішими нашими заходами були сеанси артотерапії (малюнки на тілі) та ляльковий спектакль, який поставили діти. Цей спектакль познайомив їх з різними видами насилля та протистояння йому. Під час виконання проекту вдалося встановити нові контакти з подібними організаціями України – я була учасником першого українського форуму батьків дітей-інвалідів; після жіночої конференції ми отримали запрошення від киян для участі в театральному фестивалі інвалідів „Сонячний промінь" – будемо готуватися до участі в наступному році. Робота була напружена, увесь затверджений план ми виконали, в сім’ях стало затишніше, ми зробили велику і цінну роботу для своїх дітей, відчули значні зрушення в свої власних душах.

На мій погляд, головні досягнення проекту "Сприяння гендерній рівності та профілактика насильства в місті Славутичі", його безсумнівна цінність полягає в тому, щоб в одних сім’ях перейшли від мордобою до цивілізованих відносин, в других – перестали тікати з дому діти, члени третіх навчилися протистояти насильству.

Крім цих результатів, які відчули конкретні люди, проект мав і більш широкі результати, розраховані на перспективу: виявлено проблеми та потреби жінок щодо розширення їхніх прав, соціального та правового захисту, встановлення гендерної рівності, ліквідації дискримінації та сімейного насильства; під час жіночої конференції славутчанки та жінки інших міст України обмінялись досвідом вирішення гендерних проблем, налагодили ділові контакти; під час спільних заходів влада, жіночі неурядові організації та соціально активні жінки обговорили проблеми жіноцтва, визначили шляхи спільного їх вирішення; жінки, які постраждали від сімейного насильства, отримали правову та психологічну допомогу, ознайомилися з способами ефективної протидії насильству та дискримінації; створеною бібліотекою з гендерних питань на безоплатній основі зможе скористатися будь-яка жінка Славутича.

В Славутичі справа реального захисту української жінки, представлення та відстоювання її інтересів, створення, організаційних та соціальних умов для найповнішого використання нею своїх прав і свобод, залучення її до процесів розвитку і зміцнення держави неодмінно буде продовжена. Бо дискусія щодо гендерних проблем, які існують у місті – потрібна. Координація зусиль по викоріненню насильства в сім’ї - потрібна. Велика і постійна увага і робота з боку влади і громадськості – необхідна, адже коли лікування (як в медичному, так і в соціальному плані) кидають на півдорозі, то хвороба повертається...